Українські народні прикраси з бісеру

(стежинами історії)

Упродовж XIX – першої половини XX ст. в оздобленні українського народного одягу поряд із намистами зі скляних кораликів поширюються і прикраси з бісеру: «гирдани», «гардяники», «ґердани», «галочки», «голочки», «згардочки», «дробинки», «ланки», «лучки», «очка», «ширинки» тощо. Найдавніші такі вироби, які зберігаються в художніх музеях, походять із XIX ст. Високий художній рівень цих творів дає підстави припускати існування народної традиції бісерних оздоб ще у XVIII ст.

                                                       (бісерні оздоби 18 століття на Україні)

Хоча немає змоги простежити генезу цієї традиції від самого початку, втім не викликає сумнівів те, що поширення та розвиток бісерних прикрас у народному одязі українців слід пов’язувати насамперед з тривалою, започаткованою ще у часи Київської Руси практикою використання намистинок з природних (перлів) та штучних (скла чи кольорового металу) матеріялів у народному та сакральному мистецтві. Очевидно, важливу роль народних бісерних оздоб відіграло також знайомство українських з мистецькими здобутками країн Західної Європи, де від XVIII ст. вала мода на художні вироби з бісеру. Цілком ймовірно, що вже відтоді, не лише в українських містах, але й у селах став з’являтися європейський бісерний крам: бісер та склярус, а також готові вироби. Так, писемні пам’ятки II половини XVIII ст. містять повідомлення, що серед товарів, які брали зі собою на продаж торгівці зі с. Засади (Богемія), окрім бісеру-матеріялу, були найрізноманітніші за ціною та призначенням бісерні вироби: прикраси та побутові речі. Традиція бісерних оздоб народного одягу хоча й була відкритою до всіляких зовнішніх впливів, однак розвивалася в середовищі національного мистецтва, що безперечно стало визначальною умовою формування самобутніх рис цього цікавого художнього явища української культури.

Бісерні прикраси народного одягу у першій половині – середині XIX ст. поширюються спершу на значній частині західних, а наприкінці XIX ст. і в деяких селах північної та центральної України. В ареал української народної традиції бісерного оздобництва входили: Західне Поділля, Опілля, Покуття, Підгір’я, Бойківщина, Гуцульщина, Лемківщина, низинні терени Закарпаття, Північна Буковина, а також Волинь, Полісся та Середнє Подніпров’я.

Від кінця XIX – до середини XX ст. значно зросла кількість типів українських бісерних оздоб…

У XX ст., зі зростанням популярности художніх виробів з бісеру, виготовлення оздоб для особистого вжитку перетворювалося подекуди на прибутковий промисел. Так, упродовж першої світової війни на території Галичини Відділ Всеросійського земського союзу для допомоги біженцям організовував народні майстерні, у яких, разом з іншими видами мистецької продукції, виготовляли й прикраси з бісеру. Розвиток бісерного промислу тривав і в подальші роки… У 1950-60-х рр. ґердани, силянки, пояси, торбинки, гаманці-калитки й інші речі з бісеру виготовляли майстри деяких артілей. Проте на загал народне мистецтво художніх виробів з бісеру від середини XX ст. переживає занепад. Значною мірою на це вплинула індустріялізація усього суспільного виробництва…